коли я була маленькою, я часто чула від дорослих фразу: "як швидко летить час і змінюється життя!" я ніколи не розуміла, чому їм так не вистачає часу. для мене один день здавався нескінченно довгим, насиченим і яскравим. з ранку до вечора проходила ціла вічність. все здавалося іншим. сонце блищало яскравіше, трава була зеленішою, а небо блакитнішим. дорослішаючи, я стала помічати, що кожен рік пролітає швидше попереднього, а життя втрачає свої барви. один день змінює інший, а стрілки на годиннику стрімко набирають свою швидкість. чому з роками час ніби прискорив свій хід? чому життя стало тьмянішим і одноманітнішим? озираючись назад, я розумію, що дуже сильно сумую за тими світлими і безтурботними днями. на мене напала ностальгія за дитинством, де не доводилося думати про уроки, екзамени, вступ і подальше життя. я сумую за стрибками по калюжах у гумових чоботях, щасливими прогулянками з друзями, за таємними притулками на деревах, за "козаками-розбійниками", за улюбленими мультфільмами, корабликами в річці, за сніжними янголами на снігу, "салочками" і "чехардою". сумую за тими часами, де все було так просто і ясно і весело. дитинство, я сумую за тобою.
